Навчально-виховний комплекс № 24

"Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад І ступеня"

Ласкаво просимо, дорогі діти та їх батьки!
Колектив Уманського навчально-виховного комплексу № 24 вітає Вас.
На нашому сайті Ви зможете дізнатися про нашу установу, бути в курсі всіх подій, які відбуваються в наших стінах, познайомитись з тими, хто виховуває Ваших дітей.
Ми будемо щиро раді, якщо Вам у нас сподобалось
З повагою, Колектив НВК № 24.

ВИВЧАЄМО СВОЄ КОРІННЯ

 Українська хата

4

Українська хата — це символ України. Почувши такі слова ви зразу собі уявляєте білу невисоку хатинку під солом’яним дахом, в якій жили наші прадіди.

 Основним типом традиційного житла всюди в Україні є хата. Це затишна, найчастіше білена зовні і всередині, будівля під солом’яним дахом.     Цей загальний тип української хати є найбільш визначальною етнографічною ознакою українського народу. Від нього відрізняються хати північної частини і Карпатських гір. Там вони дерев’яні, мають відкриті стіни.

 Вигляд української хати, з одного боку, підкреслював естетичні смаки селянина, його характер, індивідуальність, з іншого — унікальність, неповторність того місця на землі, де цей будинок розташований. У традиціях української хати ми бачимо прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку.

Народне житло цікаве і оригінальне не тільки за формою, але й щодо внутрішнього змісту. Кожний предмет у ньому, крім утилітарного призначення, має ще й свій духовний образ. Завдяки цьому хата для селянина була всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір’ю.

Здавна так велося, що кожна господиня свою хату дбайливо доглядала. «Гляди ж, дочко, — повчає мати в одній казці, — як будеш у свекра, то вставай раненько, умивайся біленько, вимітай хату і сіни, коло хати поодмітай, поприбирай; а в суботу ввечері причілок підмаж, долівку вимаж…». Тому в хаті завжди було чисто, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено витинанками, прикрашено квітами, пахучими травами.

          У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ.

3

 

 

 

 

 

Опис шевченківської хати

2

      Довгий час свого розвитку пройшла українська хата — від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, вишитими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці. Інтер’єр українського житла мав свої особливості. Головною спорудою в хаті була піч, яка завжди займала внутрішній кут із боку вхідних дверей і була обернена до фасадної (чільної, передньої) стіни. По діагоналі від печі розташовувався парадний кут (червоний кут, покут, святий вугол), де були ікони, прикрашені рушниками, квітами, пахучим різнотрав’ям. Крім обмазки стін, у багатьох селах робили настінний розпис, переважно рослинним орнаментом; ним прикрашали сволоки, стелю, піч. Щодо останньої, то по ній оцінювали господиню. У народі казали: яка піч— така і господиня, не змащена в хаті піч— все одно що не вмита дівчина. В хаті стояв стіл, а біля нього попід тильною стіною — довгу дерев’яну лаву, маленький ослінчик. Зліва знаходилась скриня для домашнього скарбу. Неодмінний атрибут української хати — дерев’яна окута залізом скриня. Скриня належала дівчині і супроводжувала її у наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг — вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж причілку, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля. У XVII—XVIII століттях скриню використовували як стіл. Між піччю та причілковою стіною будували дерев’яний настил — піл, де спала родина. У хаті встановлювали лави, які прикрашали у свята ряднинами й килимами. Біля дверей (чи над ними) робили дерев’яні полички, жердки-перекладини для плетення рогож, личаків; жердка для підвішування кросен ткацьких верстатів і жердки-сушилки. Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, і в оселі завжди стояв приємний запах трав. Українська хата була затишною, світлою — справжнім куточком раю на землі.

1

 

 

 

Підготувала директор музею НВК№24

Короташ І.В.

Календар
Октябрь 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Сен    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031