Навчально-виховний комплекс № 24

"Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад І ступеня"

Справжній співець природи (125 років від дня народження Павла Григоровича Тичини)

1

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі. Будучи музично обдарованою людиною, П. Тичина співав спочатку у семінарському, а пізніше — міському хорі.

1913 року він переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, підробляв у редакціях журналу «Світло » і газети «Рада », а також помічником хормейстера в театрі М. Садовського. 1918 року П. Тичина став членом редколегії газети «Нова рада».2

 Того ж року в Києві вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети».

1923 року П. Тичина переїхав до Харкова і став членом редколегії журналу «Червоний шлях ». Належав до «Гарту », потім до ВАПЛІТЕ . У цей період поет був неодноразово критикований за націоналістичні ухили . Аби уникнути фізичного знищення , йому довелося поступово пристосовуватись до ідеологічних вимог партії.

З 1934 р. П. Тичина був визнаний офіційним класиком української радянської літератури, удостоєний чи не всіх нагород і почесних звань.3

 Остання збірка поета «Осінні зорі » вийшла друком 1964 року.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві.

Вірші Павла Григоровича Тичини часто порівнюють з музикою. Вони її справді звучать, як музика. Уважно прислухайся і почуєш шум гаїв, жебоніння струмка, подих вітерцю…4

Багато у творах Тичини світла та барв.

Його поезія музична, але й живописна.

Поет ніби вимальовує кожне слово, беручи на пензлик то золотисту, то небесно-блакитну, то сонячно-весняну, то казково-осінню фарбу…

А ще у тичининській поезії живуть глибокі почуття. Це і радість, яку дає поетові лісова квітка чи польовий колосок, і захоплення зайчиком, коли він розтуляє очі ромашкам.

Це й осінній смуток, коли все навколо засинає і останні пожовклі листочки опадають з дерев. Це й почуття любові до тієї краси, що нас оточує.

А красою для Павла Тичини є земля і небо, метелик і пташка, трава й дерево, рідний край і та мова, яка робить людину поетом. Ми впевнені, що ти любиш свою рідну мову так, як любив її Павло Григорович, і що вона завжди звучатиме для тебе, як музика, буятиме усіма барвами життя, яке в тебе попереду.