Навчально-виховний комплекс № 24

"Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад І ступеня"

Правила дорожнього руху для дітей.

У саду, за дорогою металевою огорожею, було гарно, як у казці. Зеленіла молода травичка, п’янили запахом кущі різнокольорового бузку, жаром палали на клумбах тюльпани. А десь у глибині саду, в затінку розквітлих дерев, змагалися в мистецтві співу пташки. У глибокому кріслі-качалці в холодочку, напівлежала тяжко хвора дівчинка років 12-13. Легенький вітерець пустотливо ворушив її золотисте волосся, ніби намагався розвеселити. Але ніщо, здається, не радувало її: ні розкішний одяг, ні розкрита на маленькому столику книжка, ні навколишня краса, ні чудова музика, записана на модерному магнітофоні.

Раптом звідки не взявся гурт дітлахів, босих, замурзаних, у якомусь лахмітті замість одягу. А тут, як на лихо, слуга виніс на дорогій таці запашну каву зі солодощами й попрямував стежкою до дівчинки. Очі дітей так і прикипіли до підноса, на якому були недосяжні для них ласощі. «От щаслива!» — із щирою заздрістю подумали діти і, налякані грізним поглядом слуги, відійшли від загорожі й почали собі гратися.

Якби вони дивились у сад трохи довше, то були б немало здивовані: дівчинка навіть не торкнулась ласощів, а згодом, кивком голови, відіславши слугу, стала кидати шматки печива собаці, що саме нагодився.

Неподалік гралися діти бідняків. Матюки галасували, сміялися, падали в пилюку й ще більше забруднювали свій одяг, дехто й набивав синяки, але вони, очевидно, нітрохи цим не журились.

«Щасливі… Боже, які вони щасливі!»,—подумала дівчинка, і в її блакитних очах відбилися невимовна туга й біль.
Бесіда. Якщо ви уважно слухали, то скажіть:
—Що подумали діти про дівчинку? (Щаслива!)
—А дівчинка про дітей? (Щасливі!)
— Чи можна вважати щасливими дітей, які ростуть у злиднях, у проголодь, не мають пристойного одягу?
—-Кого вам більше жаль: цих дітей чи дівчинку? Чому?

Учитель. Безумовно, не можна вважати щасливими дітей, які виростають у бідності й нестатках.
Але у даному випадку вони таки щасливіші від цієї дівчинки, що купається у розкошах. їх радує весняне тепло, що дозволило нарешті покинути убогі оселі й весело гратись на вулиці, вони мають найбільше багатство — здоров’я, якого не має панночка.

Пригоди Кози, що правил дорожнього руху не вчила

Казка про правила дорожнього руху

Над річкою росте лоза
І трав силенна-сила!
Сюди якось прийшла Коза —
Їдальню тут зробила.
А що? Місцинка хоч куди!
Є тінь, щоб відпочити!
І так близенько до води:
Є їсти що і пити.
Сусідів враз собі знайшла:
Дві жабки і Лелека.
Але сюди Коза прийшла
Із міста, іздалека.
Їй по дорозі треба йти,
А ще й з містка не впасти,
Аж дві дороги перейти,
Щоб в цей куток попасти.
І все б нічого, та Козі
Потрібно дещо знати.
У місті — це вам не в лозі
Й не на лужку гуляти!
Тут правила дорожні є,
Їх знати всі повинні:
І пес, що он водичку п’є.
Коти і Кози, й Свині.
А якщо правила не вчить,
Чекає небезпека.
Машина вас зіб’є умить,
Що мчить он там, здалека.
Звичайно, жителям міським
Без них не обійтися.
Ці правила відомі всім,
Ти з ними подружися!
Та не така була Коза,
Вона про них не знала.
В їдальню, де густа лоза,
Вона щодуху мчала.
Ось тротуар, ось правий бік,
Усі йдуть на роботу.
І раптом вереск, гам і крик —
Коза летить навпроти!
Штовхнула сильно Кошеня,
Ударила по оці,
Рогами б’є всіх навмання —
Біжить по лівім боці!
Вона — метка, Коза — прудка!
Біжить і не зважає,
Що ця її хода швидка
Всім іншим заважає.
Та правило це вивчи ти
І знай на кожнім кроці:
По тротуару треба йти
Завжди по правім боці!
А щоб дорогу перейти —
Теж є перестороги.
Не можна, де попало йти
На інший бік дороги.
Зелене світло заморга,
Як спиняться машини…
А от Коза… Яка ганьба!
Летить під самі шини!
І гальма злякано вищать,
Та все ж спинитись встигли.
Всі дуже злякані стоять…
Коза собі — побігла!
Задерла хвостика біжить,
Ще й мекає — співає!
І Правил тих Коза не вчить,
Тому їх і не знає.
І знову скаче навмання
Де вправо, де уліво.
Та від біди біжить щодня.
І поки що щасливо.
От знову йдуть на перехід
Всі чемно тихим кроком.
Й Коза біжить за ними вслід
І, як завжди, галопом!
Червоно світлофор горить,
Усіх застерігає.
Але Коза уже біжить,
Бо, бачте, не встигає.
А тут і трапилась біда
Машина завищала.
Коза-красуня молода,
З розгону так і впала!
Перевернулась разів два,
Від болю світ чорніє…
І от лежить, як нежива,
Піднятися не сміє.
А світлофор тут засвітив
Зеленим гарним оком,
Тому ніхто і не спішив,
А йшов повільним кроком.
Козі піднятись помогли,
Поставили на ноги.
Її гуртом перевели
На інший бік дороги.
Іде вона і шкутильга,
Скривилась, не стрибає,
Бо у Кози болить нога…
Ось так завжди буває,
Як Правил руху не вивчать,
Прийде біда, скорбота.
Ну, а коли вже щось болить,
Стрибати неохота.
Іде тихесенько Коза
В їдальню, що на річці.
А на очах блищить сльоза
І сумно так Козичці.
А от і лози шурхотять,
Плигають жабки в воду.
І бризки весело летять
Від цього хороводу.
От і Лелека — гарний гість,
Із добрим днем вітає.
Коза листки вербові їсть,
А ще траву щипає.
Поїла добре, попила
Й лягла у холодочку.
І в сон одразу попливла
У райському куточку.
Нога вже майже не болить
І треба йти додому.
Але Коза сумна стоїть…
А от чому? Відомо!
Вона боятись почала
Іти через дорогу,
Бо знає добре, що могла
Собі зламати ногу.
І стало сумно враз Козі,
А що робить — не знає.
Стоїть тихесенько в лозі
І так собі гадає:
«Як не піти, лишитись тут —
Прийде лиха година.
Вовки голодні розірвуть…
А там… Зіб’є машина…»
Дорога стала їй страшна
І що Козі робити?
Стоїть і журиться вона,
Що їй недовго жити.
Але Бровко дворняжка біг,
Аж глядь — Коза ридає.
Допомогти б Козі він міг,
Бо Правила всі знає.
Та чи ж погодиться вона,
Щоб вчив її собака?
Стоїть зажурена й сумна
Колишня задавака.
Вже й правила всі хоче вчить,
Щоб їх напам’ять знати,
Щоб у безпеці завжди жить,
Від болю не страждати.
Тож з радістю Бровко навчив,
Йому було приємно.
Разів десяток повторив
Терпляче й дуже чемно.
І щоб не трапилось біди,
Козу він проводжає.
Дорогою туди й сюди,
Всі теми повторяє.
Тепер дотримується їх
Коза на кожнім кроці.
По тротуару йде вона
Завжди по правім боці.
Дорогу також перейде
У визначенім місці.
І не загрожує ніде
Нічого нашій Кізці.
Через дорогу не біжить,
А краще зачекає.
Коза здорова хоче жить
І Правила всі знає.
Дорожні правила вивчай,
Їх треба зазубрити!
Ніколи їх не забувай,
Щоб у безпеці жити!

          Це повинні знати всі діти

Бесіда про правила дорожнього руху

Для чого правила учить? Для чого їх нам знати?

Хто йде по світу навмання, хто правила не знає,

Того на кожнім перехресті біда підстерігає.

І той хто Правила не вчить і світлофор не слуха,

Обовязково вскочить він в біду по самі вуха.

Тому краще  наполегливо вивчати Правила дорожнього руху, щоб уберегти себе від небезпеки. А правил тут не так і багато, лише є обов’язкова вимога до кожного з вас — всі, без винятку, повинні чітко виконувати їх. А чому так категорично?  Тому, що без правил немає ніякої науки. От у школі вам задали вивчити правило. Ви не відразу сіли його вчити. Минув день, другий… А про правило ви вже й забули. У школі згадали, але подумали, що «пронесе». А на уроці учитель запитав вас це правило… Ви червонієте, бо соромно, що діти знають, а ви — ні. Але таку прикру помилку ви можете виправити, якщо завтра вивчите і розкажете це злощасне правило. Ну, поставить вам учитель одиницю, вам соромно і вдома може тато чи мама наказати і перед друзями ніяково, але все це можна виправити… А от коли ви не вивчили Правил дорожнього руху або не захотіли їх виконувати, то робите ви в даному разі величезну помилку, бо вас може спіткати страшна біда. Яка саме? Не прикра одиниця, ні! Біда буває страшною, коли людину збиває машина. Вона може втратити руку чи ногу, одержати страшні розриви тканин і внутрішніх органів, струс мозку і ще безліч болючих травм, від яких може залишитися калікою на все життя або й померти. Чи доводилося комусь із вас бачити людину після ДТП? Вона страждає від нестерпного болю, від свого каліцтва і неповноцінності, а найстрашніше, коли така людина залишається прикутою до ліжка. Тому треба завжди пам’ятати про це і робити відповідні висновки: Правила треба знати і виконувати — це найголовніше і найважливіше для вашого життя і здоров’я.

Це треба знати…

·         У нашій країні правосторонній рух. Тому автомобілі рухаються з правого боку по проїжджій частині. А пішоходи також дотримуються правої сторони на тротуарі.

·         На проїжджій частині людям стояти і розмовляти, ходити і кататися на роликах та інших спортивних знаряддях заборонено.

·         Дітям до 14 років на проїжджу частину на велосипедах виїжджати суворо заборонено.

·         Влаштовувати ігри на дорозі категорично забороняється, бо діти, які біжать за м’ячем, нічого іншого не помічають і досить часто потрапляють під колеса.

·         Переходити дорогу треба лише у встановленому місці — на переходах. Якщо таких нема, то треба стежити за дорогою і переходити лише тоді, коли поблизу нема транспортних засобів, а також слідкувати за світловими сигналами повороту, що їх подають машини.

·         На залізничних коліях не можна гратися і ходити по них — це небезпечно.

·         Треба пам’ятати про обов’язки пасажира, коли ви знаходитесь у громадському транспорті.

·         Ніколи не перебігай дорогу! Це дуже небезпечно, бо ти можеш перечепитися, спіткнутись або послизнутись і впасти, а тим часом швидко наближається автомобіль, який не може відразу зупинитися.

·         Навіть на відведених місцях для переходу ніколи не метушись і не біжи, а спочатку добре подивися, чи всі транспортні засоби зупинились, бо і водії бувають різні: один безпечний, а другий втомлений і увага у нього притупилась, інший не роздивився світло світлофора і продовжує їхати, а ще інший хоче швидше проскочити, бо поспішає.

·         Ніколи не переходь дорогу по проїжджій частині, якщо є підземний перехід. Він для того й існує, щоб вільно рухався транспорт, а пішоходи йому не заважали. Підземний перехід для людей досить зручний і безпечний.

·         На деяких дорогах є споруда у вигляді моста для підняття вгору шляхів сполучення, для переходу чи переїзду через залізниці і т. ін. Це — естакада.

·         Ніколи не показуй свого «геройства», перебігаючи дорогу перед транспортом, який рухається. Це може для тебе трагічно закінчитися.

Найголовніше при переході дороги — це твоя зосереджена увага!

А от іще правила для учнів, які вирішили піти на екскурсію. Тут усі повинні рухатися «синхронно». Уявіть собі, що цілий клас веде вчитель, а діти йдуть, як їм заманеться: один летить уперед, а інші відстають, хтось кричить, інший голову задер і налетів на стовп. «Один — в ліс, другий — по дрова» — так каже про таких дітей народна мудрість. І вчителеві соромно, що діти не вміють поводитися. Щоб цього не сталося, то треба йти парами, на один крок одне від одного, щоб на тротуарі ви могли вільно розминутися з людьми, котрі йдуть вам назустріч. Не можна вириватися вперед і відставати, відходити без дозволу вбік, голосно розмовляти, бо нікого не цікавлять ваші розмови.

Коли дорога мокра і слизька, також треба правильно ходити. Ніколи не можна йти по бордюрах, бо вони слизькі, ви можете посковзнутися і ненароком потрапити під колеса. І якщо тротуар слизький, то не можна в сніжну чи морозну пору розганятись і їхати, бо ви можете не лише самі впасти, але й збити перехожих. А коли на тротуарах є калюжі від дощу, то їх треба обминати, щоб не забруднити ані себе, ані інших людей. Отже, треба вчитися жити серед людей, щоб ні собі, ні іншим не приносити неприємності. Це не лише правила поведінки на дорозі, а й правила культури.