"Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад І ступеня"

Подорожуємо рідною країною

«Подорожуємо з Колобком»  — таке тематичне заняття відбулося для учнів 1 класу на групі продовженого дня приурочене до святкування дня української писемності. Разом з казковим героєм діти відвідали прекрасні куточки нашої країни, познайомилися з діалектами, притаманними різним регіонам нашої України.

Найцікавіші діалекти України: як говорять у Харкові, на Донбасі, в Одесі та Галичині

Говорити зі співрозмовником однією мовою — ще не гарантія стовідсоткового розуміння. Як є безліч діалектів, наприклад, англійських, так і в різних регіонах України існують свої колоритні домішки в українській або російській. Місцеві жителі звикли вживати свої слівця в повсякденній мові, чим можуть дуже здивувати приїжджого, який впевнений, що говорить з ними тією ж мовою.

Харків: ампулка, сявка, чинка

Харків не має такого багатого діалекту, як, наприклад, Львів чи Одеса, але теж може здивувати непідготовленого візитера. Так, заряд з чорнилом для кулькової ручки тут називають не інакше як ампулки. Ну і місцева класика — «тремпель», плічки для одягу. У лексиконі жителів першої столиці воно закріпилося ще в минулому столітті, а всьому виною назва фабрики, що належала пану Тремпелю. Щоб поширити товар в маси, він придумав маркетинговий хід і продавав одяг, розвішаний на плічках, де красувався фірмовий знак із назвою компанії. Істинно харківським вважають і слово «сявка», яке вживають у значенні «хуліган», «шпана». За легендою, походить воно від назви банди малолітніх злочинців, які здійснювали набіги на фруктові сади, лідером якої вважався якийсь Сава. Вже багато років харків’янки завивають волосся «локонами», а не плойками, як сусідки в інших областях. У мові незвичайне слово з’явилося завдяки упаковці для електричних щипців, де красувався розмашистий напис «Локон». Бритвене лезо тут називають «чинкою», а блискавку на одязі не інакше як «змійкою». Люди старшого покоління вживають слово «марка», називаючи маршрут транспорту: «Сядеш на п’яту марку», маючи на увазі транспорт п’ятого маршруту. «Молоді харків’яни слова в такому значенні вже не знають», — розповідає заступник декана філологічного факультету ХНУ ім. Каразіна, кандидат філологічних наук Юрій Кохан. Всі ці слова — діалектна лексика. Є у харків’ян і фонетичні особливості в розмові. «Якщо говорити про російськомовних харків’ян, то звертає на себе увагу гекання, яке навіть не харківське, а слобожанське», — зазначив Кохан.

Донбас: лайба і бакаї

У Донецьку, як і в Харкові, вкоренилося слово «тремпель» — плічки для одягу. А на тротуарах тут не бордюр і не бровка, а поребрик. Уродженці Донбасу наполягають, що слово «тормозок», яким у багатьох регіонах країни називають прихоплений з дому перекус, суто їхнє, шахтарське. Походить воно від «пригальмувати і поїсти». Тормозок в жодному разі не є синонімом фастфуду. Тормозок завжди смачний, корисний і поживний. У шахтарів, як правило, він складається з хліба, сала або ковбаси, варених яєць і картоплі, а також цибулі та солі. «Правильні» тормозки акуратно і щільно загорнуті в газету, щоб на їжу не потрапляв вугільний пил. Сьогодні словом «тормозок» називають будь-яку їжу, яку беруть на роботу, в школу або на маленькі вилазки на природу. Ще одне популярне донбаське слово — «порожняк». У побуті воно, як правило, вживається в значенні «дурниця». Популярність отримало завдяки Віктору Януковичу, який свого часу заявив: «Донбас порожняк не жене!».

Галичина: шляк і філіжанка

Галицький говір, на думку істинних галичан, — це чиста українська мова з мінімальними вкрапленням польської, німецької та угорської. Хоча для людини, котра володіє тільки літературною українською мовою, галицька мова здасться майже іноземною. Адже іноземні слова, запозичені у сусідів, місцеве населення примудрилося переробити на свій, тільки йому зрозумілий, лад. Однак не будемо настільки суворі до жителів Західної України, адже ввесь їхній словниковий запас — це історичні наслідки завоювання західноукраїнських земель Польською, Австро-Угорською імперією і навіть монголо-татарською ордою. А те, що галичани досі зберегли в повсякденній мові місцевий колорит, тільки додає їм честі або гонору, як вони самі люблять висловлюватися. «.

Одеса: фармазони і хімині кури

Одеський жаргон прийнято гордо називати «одеською мовою» — цей вислів є у Бабеля, Ільфа і Петрова, Жванецького. Корінні одесити запевняють, що завдяки особливій манері розмови одесити в будь-якій точці земної кулі впізнають один одного буквально з півслова. «Вся справа в особливій інтонації і манері побудови речень», — говорить корінний одесит Яків. Щоправда, на Молдаванці, куди екскурсоводи водять послухати одеську мову, почути її можна вже не так часто. Хвилі еміграції розкидали корінних одеситів по світу, а вік тих, хто залишився, не дозволяє їм багато розгулювати вулицями. Досі брехунів в Одесі називають «фармазонами». Слово з’явилося в XIX столітті як спотворене «франк-масони» і було поширене серед простих людей як зневажливе і образливе. Зараз означає брехливу, підлу людину, котра намагається урвати куш обманним шляхом. Суто одеським вважається і дивне «хімині кури», яке вживалося стосовно ділка, котрий пропонує сумнівну угоду або видає відбраковку за товар вищого гатунку. Покупець, котрий сумнівається, міг вимовити щось на кшталт: «Та це якісь хімині кури!».

За легендою, на Олексіївському ринку в серці Молдаванки торгувала хитра рвачиха Хіма, яка могла заговорити зуби будь-кому, при цьому кидаючи на ваги з добірним м’ясом телячу кістку для ваги, підсовуючи дохлих курей або котятину замість кролятини. Зрештою її товар став ім’ям називним, а її прилавок люди почали обходити десятою дорогою. Ані хитрої торговки Хіми, ані ринку, на якому вона промишляла, давно вже немає, але пам’ять про «хіминих курей» передається з покоління в покоління. Хоча в одеського письменника Валерія Смирнова щодо походження цього вислову інша думка: «Хіма — у євреїв таке ж поширене ім’я, як Іван у росіян. «Хіміни кури» — це своєрідний синонім фрази «Іван-дурень». У цьому ключі ще використовують ім’я Шая. «Шая з трамвая» — така собі простачка», — пояснює письменник. Дуже поширений в Одесі термін «каструльщик». Для будь-якого городянина зрозуміло, що мова йде про людину, котра займається приватним перевезенням. У Києві їх називають «граками», в Москві «бомбилами». Від каструльщика бувають і похідні — «каструлити», «зловити каструлю», «їхати на каструлі». Причому нинішні таксисти дуже ображаються, коли їх теж називають каструльщиками, адже останні — їхні прямі конкуренти! Особливо активні каструльщики вранці і ввечері, в годину пік, коли городяни поспішають на роботу або квапляться швидше потрапити додому. «Як правило, у каструльщиків старі, ще радянські автомобілі, яким давно місце на звалищі, їздити на такому авто те ж саме, що на каструлі з’їжджати зі сніжної гірки, шуму і гуркоту багато, а зручності мало», — каже таксист Олександр Новик. Креветки в Одесі іменуються «рачками», причому незалежно від розміру та походження, будь то королівські креветки чи виловлені в лимані крихітки. Питання, чому вкоренилася така назва, у торговок викликає щире здивування: «Ти що, з Сибіру приїхав? Ще скажеш, що кавуни на деревах ростуть! — під дружний регіт подруг кепкує продавщиця з Привозу Світлана. — Навіть дитині зрозуміло, що великий з клешнями — це рак, а маленькі — рачки».