Навчально-виховний комплекс № 24

"Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад І ступеня"

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира…

145 років від дня народження Лесі Українки

portretЛеся Українка (справжнє ім’я: Лариса Петрівна Косач-Квітка; 25 лютого 1871, Новоград-Волинськ — 1 серпня 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», поем «Давня казка», «Одно слово», драм «Бояриня», «Кассандра», «В катакомбах», «Лісова пісня» та ін.

Батько Лесі – Петро Антонович Косач був людина освічена й для свого часу передова, а натурою лагідна та добра. З боку матері рід (Драгоманових)сягає в бурхливі часи козацьких війн з турецько-татарськими загарбниками. Лесина мати палко кохалася в мистецтві, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини, вишиванки, а також пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна письменниця і друкувалася під прізвищем Олени Пчілки.

img_2Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Обидва вони були однаково лагідні та безмежно добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі. Вони обоє були поблажливі в ставленні до інших, але не до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість,img_3 користолюбство тощо.

Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова.
Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами. Мати возила дітей до різних сіл та містечок. Там вона зачаровано слухала веснянки, які селяни співали бодай чи не всім селом. Діти, а особливо Леся, сприймали це все з великим захопленням. Багато пісень увійшло у побут Косачів і стали там улюбленими піснями; це такі як “Подоляночка”, “Зайчик”, “Женчичок — бренчичок” та інші.

img_6Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до села Колодяжного, що недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна стихія заполонила Лесю і на якийсь час img_4повністю її поглинула. В цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї пісні.

В дитячому віці була не одна цікава подорож Лесі до тих джерел, які збагатили її чудовим матеріалом, що перетворився під її чудодійним пером на високомистецькі твори. Глибоке знайомство з поліської народною творчістю дало можливість Лесі Українці написати чудовий її твір – “Лісову пісню”.

До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом img_5“козака”. Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори. Любила Леся й серйозну роботу – господарчу.

img_1Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило.

Всебічно обдарована, з тонким відчуттям музики й образотворчого мистецтва, з нахилом до засвоєння мов, Леся Українка виявила свій хист у різноманітних жанрах художньої літератури. Вона писала короткі прозові твори. Здебільшого це казки, оповідання, розповіді з сільського життя серед них оповідання “Приязнь”, “Над морем”, “Помилка”, “Розмова”.

Вона прожила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було для неї зброєю у боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.